- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження

- Одночасно читаю декілька книжок, дуже люблю «кишенькові» видання, малого формату, які можна кинути у сумку, прочитати у метро чи зранку за кавою. Серед таких приємних недавніх знахідок – «Допінг Духу» Сьорана у перекладі Ірини Славінської та «Василь Єрмілов жде весну» Тетяни Павлової (видавництво «Родовід»). Остання — біографія українського авангардного художника, яка для мене була цінною післямовою до чудової виставки Єрмілова у Мистецькому Арсеналі. 
Із такого ж «швидкого» читання – «Готель Савой» Йозефа Рота (нова мала серія видавництва Ad Marginem), австрійського письменника, який свого часу вивчав філософію у львівському університеті. Це історія між країнами і війнами, цікавий соціальний зріз, Zeitgeist: людина повертається із російського полону до Європи, зупиняється у польському Лодзі у готелі, де живуть банкрути, спекулянти, актори вар’єте тощо. Рот й сам вів богемне життя – жив у дешевих готелях і писав у барах. У Берліні навіть є літературне кафе його імені - Joseph Roth Diele. 
Маю щастя читати ще не опубліковані оповідання чи переклади, які мені довіряють друзі. Останнє сильне, до мурашок по шкірі, враження отримала завдяки перекладачці Нелі Ваховській – уривок «Вивезеної» Йозефа Вінклера (готується до друку у видавництві «Критика»), лауреата премії Бюхнера, дуже важливого австрійського автора, який приїде 4-7 жовтня на Книжковий Арсенал. Це історія реальної жінки, депортованої у 1943 році на примусову роботу із України до Каринтії, записана з її слів. Що ж до товстих романів на приліжковому столику, то це класика, яку я раніше не встигала чи не наважувалася читати – на черзі Мелвілл. Мабуть, я зануда, бо якщо беру книгу, яку на обкладинці атестують як «новий Мобі Дік» (Кормак Маккарті «Кривавий меридіан»), то вважаю за потрібне перевірити цей асоціативний ряд. 

- Як обираєте книжки для читання?

- Як бачите, одні книги тягнуть за собою інші, а що вже казати про людей   Здебільшого те, що я читаю, рекомендовано тими, чию думку і смаки я розділяю. Рідше зачіпає анотація чи рецензія, вони рідко співпадають із моїми враженнями від прочитаного. Колись давно я писала книжкові огляди у журналі Афіша, читала по 3-4 книги на тиждень, і була дуже щаслива, коли закінчилася ця гонка. Люблю неквапне читання, і тепер ніколи не читаю «з професійного обов’язку», не вважаю за потрібне читати геть усе, що видається в Україні, хоча намагаюся за всім слідкувати. Зрештою, моя професія – не літературний критик, а швидше культурний менеджер.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Я можу радити конкретній людині, яку знаю, але гублюся, коли йдеться про абстрактних «інших». Все дуже індивідуально. Втім, інколи трапляється цікавий nonfiction про поширені проблеми. Наприклад, недавно подарувала колезі «Війну за креатив: як подолати внутрішні бар’єри і почати творити» Стівена Прессфілда. На перший погляд виникає підозра, що це черговий сумнівний посібник для любителів тренінгів із саморозвитку, але направду у ній відомий кіносценарист дотепно розповідає про свій досвід боротьби із лінощами та «творчими кризами». Безжалісна книжечка.